Тривожність дитини та її запобігання

ТРИВОЖНІСТЬ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

    Переступаючи поріг свого нового життя у школі, дитина може познайомитися зі своїм новим страхом.  Цей страх пов'язаний не так перед відвідуванням школи, як із виходом з дому, розлукою з найріднішими. А потім нове оточення, вчителі, нова інформація, оцінювання…  Все це може сприяти виникненню тривожності у дитини.

 

    Тривожність буває ситуативною, але може стати й особистісною особливістю. Тривожність — це індивідуальна психологічна особливість, яка виявляється в підвищеній схильності почуватися занепокоєним за будь-яких життєвих ситуацій, у тому числі тих, які взагалі не можуть викликати тривоги.

  Ознаки прояву шкільної тривожності:

  • погіршення соматичного здоров’я;
  • небажання ходити в школу;
  • надмірна старанність при виконанні завдань;
  • відмова від невиконання суб’єктивно «надто складних» завдань;
  • роздратування і агресивний прояв;
  • неуважність, зниження концентрації уваги на уроках;
  • втрата контролю над фізіологічними функціями в стресових ситуаціях (тремор в кінцівках, нудота і т.д.)
  • страх втрати або пошкодження шкільного приладдя;
  • страх запізнитися в школу;
  • нічні кошмари;
  • відмова відповідати на уроці або відповідь тихим млявим голосом;
  • відмова від спілкування з однокласниками і вчителями або зведення його до мінімуму.

Основними причинами виникнення тривожності у першокласників є:

  • зміна рівня і змісту вимог дорослих;
  • необхідність притримуватися правил шкільного життя;
  • зміна режиму дня і збільшення психофізіологічних навантажень;
  • необхідність освоєння конструктивної взаємодії з однокласниками і вчителями;
  • зіткнення з системою шкільного оцінювання.

   Так як тривога є невід’ємною складовою адаптації, то найбільшого занепокоєння з приводу шкільного життя відчувають першокласники. При цьому шкільна тривожність першокласника персоніфікована у фігури батьків: його побоювання розчарувати близьких людей. Зазвичай, після завершення адаптаційного періоду (1-6 місяців) рівень тривожності більшості дітей нормалізується.

 

   ЗАПОБІГАННЯ ДИТЯЧОЇ ТРИВОЖНОСТІ

• Хваліть дитину навіть за незначний успіх
• Запитуйте дитину всередині уроку
• Уникайте завдань, обмежених в часі та завдань з необхідністю вибирати правильну відповідь з декількох наведених
• Не порівнюйте дитини з іншими. Тільки з її власними досягненнями (тиждень, місяць, чверть тому)
• Пред'являйте адекватні можливостям дитини вимоги
• Використовуйте  на уроках візуальну підтримку
• Знижуйте кількість зауважень
• Довіряйте дитині, будьте з нею чесними і приймайте її такою, яка вона є.
• Сприяйте підвищенню самооцінки дитини, частіше хваліть її, але так, щоб вона знала за що
• Частіше звертайтеся до дитини по імені
• Демонструйте зразки впевненої поведінки, будьте в усьому прикладом дитині
• Караючи дитину, не принижуйте її
• Намагайтеся не соромити дитину, особливо в присутності однокласників
• По можливості пояснюйте новий матеріал на знайомих прикладах
• Уникайте довгих нотацій
• Намагайтеся співставляти свої основні вимоги з вимогами інших вчителів-предметників
• Обговорюйте заздалегідь з дітьми, як буде проходити контрольна робота, іспит
• Виберіть підходящий для дитини спосіб перевірки знань (письмову відповідь, відповідь з місця, підготовлену вдома доповідь тощо)
• Зверніть увагу на ваш стиль викладання (авторитарний стиль може посилити тривожність дитини)

                                                                                                                    Психолог  І.М. Козир